Про парафію
Кафедральний храм
Латинське єпископство і дієцезію, на прохання польського короля Людвіка Венгерського, заснував у місті папа Григорій ХІ в 1375 р. В 1428-1430 рр. побудовано корпус первинного кафедрального костьолу з вівтарем на тому місці, де зараз знаходиться головний вхід і хор. Каплицю Вірменської Божої Матері і каплицю Пресвятого Таїнства збудовано в 1547-1563 рр. зусиллями єпископа Леонарда Слоньчевсько-го. Каплицю Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії збудовано після пожежі в 1616 р. У зв’язку з тією відбудовою і розбудовою ґрунтовно змінено дах, а при цьому – зовнішній вигляд костьолу з готичного на ренесансний, згідно проекту Яна де Вітте. Каплиця збудована у стилі бароко, а стіни вкриті копіями ікон італійських художників XVI ст. (пензля італійця Рамп’єґо). В часи єпископа Михайла Дзялинського, протягом 1646-1648 рр., добудовано теперішній пресвітерій, що змінило внутрішній устрій храму.
В 1672-1699 рр. кафедральний костьол був перетворений на мусульманську мечеть. Біля входу турки побудували мінарет. Після турецької неволі єпископ Миколай Дембовський встановив на мінареті статую Божої Матері.
Латинський кафедральний собор Святих Апостолів Петра і Павла в Кам’янці-Подільському, мабуть, «дасть фору» багатьом римо-католицьким святиням України, коли справа стосується цікавої історії. Та й зовнішній вигляд у нього незвичний: де ж ви ще побачите костел з мінаретом? Але почнемо з витоків. Важко сказати, коли в Кам’янець ступила нога першого католика. Напевно, наш брат з’явився тут ще за часів Київської Русі – в якості іноземного найманця чи купця, котрі, хоча і не масово, але заходили на цей дивовижний острівець, утворений каньйоном річки Смотрич. І це якщо відкинути досить вірогідні гіпотези про те, що до цих місць доходив римський імператор Траян – а в римському війську напевно було чимало християн.
Так чи інакше, про перший костел у місті згадується у XIV столітті – коли спочатку королі галицько-волинської держави заохочували німців селитись у своїх володіннях, а потім поляки почали оселятись у наших містах і будувати тут костели. Перша святиня була дерев’яною, будував її перший кам’янецький єпископ Вільгельм. У першій половині XV століття, коли місто виросло й збагатіло, на її місці постав мурований храм, а ще через кілька десятиліть – величний готичний красень з стрілчастими вікнами, склепіннями, башточками на рогах і бойовою галереєю під дахом. Саме так – як і більшість храмів того часу – хоч католицьких, хоч православних, хоч вірменських, хоч юдейських – кам’янецький костел був своєрідною мініфортецею, замком у замку, котрий міцністю стін та продуманістю оборонної системи не поступався кам’янецькій фортеці. Та й розташування в костелу було відповідне: він стояв біля самого каньйону, майже на краю урвища, опоясаного міськими мурами. Так само до міських мурів прилягало кілька руських церков, вірменська церква й синагога, і в разі ворожого нападу служила додатковою оборонною вежею. Якби ворог спромігся подолати каньйон з річкою, неприступні скелі й потужні мури та увірвався в місто – по ньому стріляли б з храмів.
Цікаво, що усі церкви й костели Кам’янця стояли на однаковій відстані від центру міста – тобто, від ратуші. Це підкреслювало рівність усіх християнських конфесій перед Богом та рівноправ’я кам’янчан усіх церков перед законом.
Храм був резиденцією кам’янецького єпископа, котрий керував латинськими парафіями на Поділлі – території сучасної Хмельниччини і Вінничини.
1616 року храм постраждав від пожежі, і міщани вирішили ремонтувати свою святиню. Як це часто траплялося в ті часи, люди погнались за модою й перебудували готичну святиню в стилі Ренесанс – потинькували, повністю переробили дах, головний фасад і фронтони. Від готики лишились хіба що стрілчасті вікна і склепіння, а решта оздоб була вже в ренесансному стилі. Новим храмом кам’янчани милувались десь з півстоліття – у 1672 році і на саме місто, і на його святині чекало страшне випробування.
Кам’янець був неприступною фортецею, і залишався нею під час усіх війн XVII століття. Відомо, що під час Хотинської війни 1621 року турецький султан підійшов до Кам’янця і спитав: «Хто так укріпив цю фортецю?» Йому відповіли: «Бог укріпив». «То нехай Бог її і здобуває», – сказав султан і відмовився від облоги міста. Але 1672 року все вийшло інакше: Річ Посполита, ослаблена війнами проти козаків, росіян та шведів, не в змозі була ремонтувати фортеці та утримувати в них потужні залоги. І коли в серпні під стіни Кам’янця підступило 300-тисячне турецьке військо, залога замку нараховувала лише біля двох тисяч солдат. Історію цієї облоги ми знаємо з чудового роману Сенкевича «Пан Володиєвський» і його блискучої екранізації. Дійсно, хоча формальним комендантом міста був Миколай Потоцький, душею оборони був Юрій Володиєвський, дрібний подільський шляхтич, українець за походженням, римо-католик за віросповіданням. Два тижні захисники замку відбивали турецькі атаки, а на третій місто піддалося ворогу з умовою вільного виходу для мешканців Кам’янця і свободи для тих, хто залишився. Почувши про це, один з артилеристів з відчаю підірвав пороховий погреб, і від вибуху загинув Володиєвський. Рештки його були поховані в кам’янецькому францисканському костелі. В наші дні біля костелу стоїть пам’ятник йому у вигляді стовбура дерева зі зрізаними гілками. Під стовбуром велика куля з написом: «magna res libertas» – «Свобода – велика річ».
Місто дісталось туркам, і більшість міських храмів були зачинені або перетворені на мечеті. Така доля спіткала і Петропавлівський костел – одну з каплиць при храмі переробили на підмурки для мінарета з півмісяцем на вершині, а в самому храмі звели мінбар – місце для імама, що читав проповідь. Усі образи та елементи декору в храмі знищили, а усі поховання в крипті храму викинули. В мусульманському полоні собор перебував до 1699 року, коли Кам’янець і все Поділля було повернено християнам. Мінбар і мінарет руйнувати не стали, натомість на мінарет поставили скульптуру Богородиці. За традицією Марія стоїть на півмісяці, то ж вийшло так, що Богородиця відповідає своєму опису з книги Одкровення, попираючи символ мусульман-завойовників.
Тоді ж сплюндрований костел знов почали прикрашати образами, скульптурами, декорованими вівтарями. Відтоді храм набув того обличчя, яке й має зараз – барокового. Наприкінці XVIII століття до храму навіть прибудували красиву браму на честь візиту польського короля.
Та невдовзі Річ Посполита розпалася і Поділля опинилося в складі Російської Імперії. Після польського повстання 1863 року російський уряд розформував Кам’янець-Подільську єпархію, і Петропавлівський собор став звичайним парафіяльним костелом. Єпархія була відновлена лише 1918 року, за часів Української Народної Республіки. Але ненадовго – за радянських часів костел було зачинено. На щастя, його не розібрали (як чимало кам’янецьких церков) і не перетворили на склад. Тут влаштували музей та органний зал. Саме за радянських часів до костелу перенесли дивовижний нагробок Лаури Прездецькой – дівчини-красуні, що загинула у віці 21 року.
1989 року костел повернули римо-католикам. Відновлена була і єпархія. Отже, собор свв. Петра і Павла знов служить і місцем молитви, і центром Кам’янець-Подільської дієцезії. А в якості згадки про бурхливе минуле цього надзвичайного храму тут залишились і мінарет, і мінбар, і нагробок Лаури, і пам’ятник Юрію Володиєвському.
Віктор Заславший, історик, автор блоку програм
«Відкриваючи таємниці християнства» на «Радіо Марія»
Указом царя Олександра ІІ з 5.06.1866 р. скасовано Кам’янецьку дієцезію і приєднано до Луцько-Житомирської. Кафедральний костьол змінено на парафіяльний.
Папа Бенедикт ХV в 1918 р. відновив Кам’янецьку дієцезію, а її єпископом призначив настоятеля катедри о. Петра Маньковського. В 1935 р. було закрито кафедральний собор і перетворено на музей історії релігії й атеїзму. Під час Вітчизняної війни собор служив віруючим. 29.06.1990 р., завдяки тривалим зусиллям парафіян, державна влада передала кафедральний костьол римсько-католицькій парафії, цього ж дня відбулося освячення костьолу. 16.01.1991 р. Папа Йоан Павло ІІ призначив о. Яна Ольшанського єпископом Кам’янець-Подільської дієцезії.
Після повернення собору зусиллям о. Романа Твароґа, розпочато ремонт. Дах перекритий мідною бляхою і замінені знищені елементи дерев’яної конструкції. Зроблено внутрішній ремонт. На бічній дзвінниці в 1993 р. встановлені нові дзвони. Адреса:
32301 Хмельницька обл., м. Кам’янець-Подільський,
вул. Татарська, 20. +038-49 (249) 9-14-94.