Діти мої, якщо хочете бути близько Бога, близько Вашого Ісуса, треба Вам, наскільки це можливо в нашій праці, вчитися зосереджуватись і вірно дотримуватись мовчання. Мовчання – це мир душі. Мовчіть, наскільки можете під час Ваших занять, кажіть, що треба, але не говоріть без потреби.
Цінуйте велике мовчання — підготовку до святого Причастя. » Переглянути
(Все буде відбуватися у костелі Катедра Св. Ап. Петра і Павла) » Переглянути
Розарій – ніби вінок з троянд, піднесений до ніг Небесної Цариці
Живий Розарій – це спільнота віруючих, що прагнуть своєю молитвою збагачувати духовні цінності, розвивати та зміцнювати свою віру, а також віддавати Богу усі важливі справи Церкви і спільноти, у якій вони живуть. » Переглянути
У своєму житті часто досвідчуємо слабкості та беззахисності. Тоді нехай наші очі будуть звернені на розіп’ятого Ісуса на хресті, на Його руки і ноги, прибиті до дерева хреста. У безсилі Ісуса є однак Його сила. Нехай Євхаристія — безкровна Жертва Ісуса Христа стане джерелом сили для нашого безсилля.
ІСУС НА ХРЕСТІ
Перші слова Ісуса на хресті, сказані ще під час розпинання, є проханням простити тим, які так з Ним чинять: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Як. 23, 34). Те, що Господь проповідував у Нагірній проповіді, тут Ісус звершує особисто. Він не має ненависті. Він не кличе до помсти. Він просить про прощення для тих, хто прибиває Його до хреста, й обґрунтовує своє прохання: «Не знають бо, що роблять».
Глузування з Ісуса
Три групи людей, що насміхаються з Ісуса, виступають в Євангелії. Перша — ті, що проходять мимо. Вони кричать Господу слова про руйнування храму: «Гей, ти, що храм руйнуєш і в три дні знов його будуєш, — спаси себе з хреста!» (Мк 15, 29-30). Люди, що так насміхаються з Господа, виражають свою зневагу безсилому, дають Йому зайвий раз відчути своє безсилля. Разом з тим, вони хочуть ввести Його у спокусу, як колись диявол: «Спаси себе!» — у значенні: «Застосуй свою владу!» Вони не знають, що саме в цю мить відбувається руйнування храму і що в такий спосіб виникає новий храм. » Переглянути
ОТЧЕ НАШ… – НАЙДОСКОНАЛІША З МОЛИТОВ
Раз якось Він молився в якомусь місці, і, як закінчив, сказав до Нього один із Його учнів: «Господи, навчи нас молитись, як і Йоан навчав своїх учнів». А Він до них промовив: Коли ви молитесь, кажіть: «Отче, нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде царство Твоє!» (Лк. 11:1-2).
Таким чином святий апостол і євангеліст Лука розповідає, як Ісус Христос навчив Своїх учнів молитися Отче наш… Ця молитва є також в Євангелії від Матвія (Мт. 6:9-13).
Отче наш…, яку називають Молитвою Господньою, має свою досконалість від Автора, а Ним є не звичайна людина чи ангел, лише сам Ісус Христос, наш Господь.
Молитва Господня – найвеличніша зі всіх, тому що містить все те, про що ми повинні просити, – як те, що відноситься до Бога (три перші прохання), так і те, про що молимося у зв’язку з нами самими та нашими ближніми (чотири останні прохання). » Переглянути
Сатана наближається до людини з привабливими пропозиціями, намагаючись привернути її увагу та цікавість. Але його єдиною метою є обманути особу, адже він – це брехун і батько брехні. Привернувши угаву Єви, диявол зацікавив її до діалогу. В ході розмови він обманом, крок за кроком, добився свого – схилив людину до гріха. Маскуючи гріх у щось добре, злий дух намагається у діалозі переконати людину в тому, що те, що він пропонує, не є чимось поганим, а навпаки, корисним та добрим: «Це неправда, що це зло. Це добрий плід, скуштуй його, він смачний»! Такою є стратегія сатани.
Проповідник зазначив, що кожен із нас має спокуси гордості, марнославства, пожадливості, жадібності, а диявол намагається, переш усього, привернути нашу увагу і розпочати діалог, а потім переконати нас у тому, що його пропозиції не є злом, не є гріхом… Крок за кроком, він добивається свого, якщо людина замість того, щоб молитись, розмовляти з Богом, починає діалогувати із сатаною. А після гріхопадіння Адам та Єва ховаються від Господа, натомість, потрібно благодаті, щоб повернутись, розкаятись та попросити вибачення.
Серед іншого Глава Католицької Церкви підкреслив, що великі упадки розпочинаються із маленьких провин. Сьогодні ми часто говоримо про корумпованих посадовців та високоповажних осіб, про життя яких довідуємось із газет. Однак, корупція, зіпсуття розпочинається з малого, іноді, від того, що комусь замість одного кілограма, обваживши, дали 900 грам, тощо. Здавалось би дрібничка, але ні, адже саме таким чином людина входить у діалог з дияволом, що потім призводить до великих тяжких упадків.
Закінчуючи проповідь, Святіший Отець підсумував: «Під час спокуси не слід входити у діалог, але потрібно молитись словами: «Допоможи, Господи! Я слабкий. Я не бажаю ховатись від Тебе». Це є мужність, це означає перемогти. Коли ти починаєш діалогувати, до погано закінчиш, будеш переможений. Нехай Господь дасть нам благодать і супроводжує нас у цій сміливості, а якщо нас обмануто спокусою через нашу слабкість, то нехай Він дасть нам мужність підвестись та йти вперед. Саме для того й прийшов Ісус, саме для того»!
Джерело – Радіо Ватикану
Постійність винагороджується
Взірцем молитви, є свята Моніка матір святого Августина, котра не покладаючи рук з наполегливістю молилась за свого сина і Господь Її вислухав.
Вона була єдиною віруючою у своїй родині і дуже прагнула, щоб її близькі теж прийшли до Бога. Особливо змушував її страждати, більше, ніж інші, один із синів. Він був розумний, захоплювався модними філософськими течіями, вів розпусне життя, любив розкіш і задоволення, навіть став батьком позашлюбної дитини. Мати розуміла що не зможе вплинути на сина інтелектуальними аргументами, і тому вирішила 
невпинно молитися за нього.
Пізніше ця жінка знайшла духовного наставника, святого Амбросія, що підтримував її в наполегливій молитві. «Безсумнівно, син, на котрого вилилося стільки ваших сліз, не загине», — сказав він їй. Цей священик потім потоваришував із її сином. На відміну від інших, котрі намагалися безуспішно переконати юнака, цей священик володів даром вести дискусію. І, зрештою, завдяки прикладові цього духовного наставника та його аргументам, юнак навернувся до Бога. Молитви матері, її постійність були винагороджені!
Історія святої Моніки навчає нас, що заступницька молитва не стільки залежить від нашої святості, скільки від нашої смиренності та постійності. Тому розглянемо дві притчі Ісуса Христа: про наполегливого друга і наполегливу вдову (див. Лк, 11,5-8; 18,1-8).
У першій притчі Христос розповідає про людину, котра пізнім вечором настійливо прохала про допомогу — просила хліба для свого товариша, що несподівано прибув здалеку. Його приятель, що вже влігся із родиною на ніч, спочатку відмовляє, але людина вперто просить про допомогу і таки домагається свого. Чоловік задовольняє прохання, можливо, дійсно відчуваючи співчуття до знайомого, а, можливо, щоб швидше позбутися настирливого прохача.
Схожа до цієї і притча про наполегливу вдову, що вимагала правосуддя від несправедливого судді. Неважко уявити, як суддя прокидався щоранку з неприємною думкою про те, що ця жінка знову прийде вимагати справедливості. Він знає наперед усе, що вона йому скаже і що він їй на те відповість. Але, зрештою, суддя здається: «Добре, допоможу цій удові, а то вона мене дістане до живих печінок!»
У цих притчах Ісус не порівнює нашого Небесного Отця з несправедливим суддею або непривітним приятелем. Ці історії зосереджені на самих проханнях, адже Христос закінчує притчу про наполегливого друга Своїм знаменитим «Просіть, і вам дасться; шукайте, і знайдете; стукайте, і вам відчинять» (Лк 11,9), а наприкінці притчі про вдову запитує: «А Бог хіба не оборонить своїх вибраних, які до нього день і ніч голосять, і чи баритиметься до них?» (Лк 18,7). » Переглянути
| Смерть князя Ярослава Мудрого і поступове дроблення Київської держави вплинули на становище західноукраїнських земель. У 1199р. волинський князь Роман Мстиславич об’єднав Галичину і Волинь в одну державу. Він успішно воював з половцями та іншими ворогами і приєднав Київ до Галицько-Волинської держави. Не відповідає дійсності твердження деяких істориків про те, що Роман був противником Риму і тому відмовився від пропозиції Папи Іннокентія III прийняти унію і королівську корону. Багато джерел твердять про католицьку орієнтацію князя Романа (його мати, дочка польського короля, та дружина були католичками). Після його смерті держава занепадає на кілька десятків років. |
| Папа Іннокентій III через кардинала Григорія у 1207р. звертається до населення Галицько-Волинської держави вступити з ним у тісні контакти, намагаючись об’єднати східноєвропейські народи з Римом. У своїх листах Папа Гонорій III у 1227р. та Папа Григорій IX у 1231р. закликають українських князів переходити на латинський обряд.
Татарська навала, яка почалася 1239р., кардинально вплинула на становище українських земель. Захід гуртує протитатарську коаліцію, де особливу роль відводять Україні, і, зокрема, князю Данилові Галицькому, який знову у 1228р. об’єднав Галичину і Волинь в одну державу.
о.Марян Бучек,Наталія Статкевич, Ігор Седельник. |
Ісус Христос усе Своє свідоме земне життя заступався за людей. Він прямо просив Свого Отця захистити і благословити нас (див. Йн 17,9.20), молився за Своїх учнів (див. Лк 22,31-32), молив Отця простити всім (див. Лк 23,34). Навіть коли Ісус не просить про зцілення (див. Мк 7,33-34), Він знає, що Його Отець завжди чує Його бажання (див. Йн 11,41-42). І, нарешті, заступницька молитва Христа досягла свого апогею, коли Він помер на хресті, принісши Себе у жертву за наші гріхи. Навіть зараз, знаходячись на престолі слави, Ісус Христос «завжди живий, щоб (…) заступатися» за кожного з нас (Євр 7,25).
У ранній Церкві люди за прикладом Ісуса Христа молилися одне за одного. Наприклад, перед смертю Стефан просив Господа простити тих, хто кидав у нього камені (див. Діян 7,60). Епафр, єпископ міста Колоса і «служитель Христа», описується як людина, котра «завжди змагається за вас у молитвах, щоб ви стояли непохитно в досконалості та виконували волю Божу в усьому» (Кол 1,7; 4,12). Перші християни молилися за Петра, за його звільнення з темниці (див. Діян 12,5), за безпечну подорож для Павла і Варнави (див. Діян 13,2-3), за Божий захист для Церкви, за благодать для благовісту (див. Еф 6,18-20). Вони молилися за зцілення (див. Як 5,14-15), духовну зрілість і мудрість (див. Еф 1,16-17). » Переглянути
На руських землях у ХІІІ ст. діяли чернечі чини домініканців і францісканців. Домініканці поселилися у Галичі у 1228р., у 1235р. до Перемишля прибувають францісканці і закладають свій монастир.
У 1253р. Папський легат Опізо з Мезано привіз корону від Іннокентія IV і Данило був коронований на короля у Дорогичині. Князь з єпископами зложили присягу, а Папа гарантував І непорушність візантійського обряду. Татари, дізнавшись про це, знову кинули орди на українські землі, але Данило відбив їх напад. Через три роки, у 1256р. Данило на вимогу татар пориває зв’язки з Римом, а Папа передає католиків, які жили на Червоній Русі, під Іннокентій IV юрисдикцію Люблінського єпископа, який мав генерального вікарія у Володимирі-Волинському.