Хто з вас без гріха, нехай перший кине в неї камінь…

 

792Коли фарисеї привели до Ісуса жінку, яку вони зловили на перелюбі, то ними не керувала в той момент горливість за Право, але ненависть до Ісуса. Вони були готові навіть вбити людину, аби лише помститися Ісусові, доказати, що Він не правий, що лише вони знають, як має бути правильно. Фарисеї знали, що якщо Ісус скаже відпустити жінку, то Він тоді порушить Закон, але якщо скаже каменувати, то втратить симпатію своїх слухачів.

Задумаймось зараз на мить, чи ми часто не робимо, так само, як фарисеї? Чи у відношенні до явних грішників, оскаржуючи їх, ми не відносимось до Божих Заповідей, до різних приписів, до Святого Письма і навіть часто до правил, які ми самі придумали?

Яка ж Ісусова реакція на всю цю справу, давайте подивимось? Чуємо, що Ісус не засуджує грішну жінку, але водночас Він також не засуджує і фарисеїв. В цій ситуації, яка склалася, Ісус прагне рятувати, як жінку, так і фарисеїв. Він лише каже: «Хто з вас без гріха, нехай перший кине в неї камінь». Ісус хоче таким чином показати фарисеям, що вони не кращі за цю жінку, що вони також є грішниками, але не про це йдеться у цьому всьому, бо всі ми грішники. Ісус натомість хоче донести їм те, що Закон, який був даний людині Богом, не даний для того, щоб людину вбити чи засудити, але для того, щоб людина жила, щоб допомогти в цьому людині. Тобто всі Заповіді, всі приписи, весь Закон має служити людині для її навернення, для її зцілення, для її більшої єдності з Богом. «Це не людина була створена для суботи, а субота для людини». Тобто весь Закон має служити людині.

І що тоді роблять фарисеї? Вони мовчки відходять і то всі виходять. А відходять тому, що вони всі були грішні, але не хочуть себе такими визнати, адже це дуже соромно. Тим більше тут стільки людей зібралося. Але ж Ісус не хоче їх засудити, лише хоче показати їм їхній гріх, а також те, що Бог готовий їм все пробачити. Так часто буває і в нашому житті. Ми помічаємо свої гріхи, але соромимось їх, часто навіть не визнаємо їх на сповіді, думаючи про те, що священик про нас погано подумає. Це все дорогі походить з єдиного джерела – з нашої гордості.

Тому лише той може прийняти Боже милосердя та Божу любов, хто вийде на середину, як ця жінка. Власне вийти на середину – означає стати в правді про себе і визнати свої гріхи, визнати свої вади, свої недоліки. І лише тоді Бог проявить до мене свою любов та своє безмежне милосердя. Потрібно додати, що Бог завжди на любить, але власне це фарисейське лицемірство не дозволяє нам його досвідчити.

Ця жінка відчула Божу любов на собі. Ісус не засуджує її, Він пробачає їй. Тільки що на неї дивилися з погордою, з ненавистю, з осудженням, якби вона була сама гірша грішниця в світі. Але коли Ісус поглянув на неї, то вона відчула щось зовсім інше. Вона відчула велику любов та пробачення.

Закінчується ця Євангелія таким словами: «То і я тебе не осуджую Йди та вже більше не гріши». Дуже цікаві ці слова, адже Ісус не засуджує жінку, але водночас Він також не погоджується з її життям, з її вчинком, з її гріхом. Тому власне і каже: «Йди, але більше не гріши». Коли Ісус помирав на хресті, то Він помирав за грішника, але гріх Він засудив. Тобто прощаючи нам, це не означає, що Бог погоджується з нашим життям. Він закликає нас до навернення, до зміни свого життя. Кожна сповідь любі, це не здача своїх гріхів, але це має бути процес мого навернення. Якщо я зовсім не навертаюсь, то щось тоді не так з моєю сповіддю. Можливо потрібно над цим більше задуматися.

Підсумовуючи все вище сказане, нехай наукою з сьогоднішньої Євангелії буде для нас те, щоб ми не засуджували інших, але перш за все помічали свої власні недоліки. Ісус каже: «Бачиш скалку в оці брата твого, у власному ж колоди не помічаєш». А також, щоб ми не засуджували і себе, усвідомлюючи собі свою слабкість та вірячи в те, що Бог може все мені пробачити та змінити в моєму житті.

о. Олександр Бурмістров

Напишіть відгук