Проповідь на ІV Неділю Великого Посту. о. Олександр Бурмістров

bludniy-sin_gaydar_vtaly_1328893213

Блудний син чи милосердний батько?

(Лк 15, 1-3. 11-32)

 

Дуже часто в сім’ях можна зустріти таку ситуацію, що коли діти малі, то у всьому слухаються батьків, бо не мають просто іншого вибору. Але чим більше вони стають дорослішими, тим більше їм хочеться відійти від батьків, почати жити своїм особистим життям. Жити, так як хочеться, так як світ часто пропонує.

Дуже цікаво за всім цим спостерігати. Бо коли дивишся на тварини або рослини, то помічаєш там зовсім іншу дійсність. Ластівці наприклад для щастя вистачає лише одне гніздо з болота, а дерево не потребує багато місця для того, щоб рости. Тільки людина весь час невдоволена своїм існуванням і починає шукати щастя там, де його немає.

Один молодий чоловік шукав поради в психіатра, кажучи: «Докторе, я дуже самотній і знеохочений до життя. Порадьте, що мені робити?». Психіатр дав йому цікаву відповідь: «Ось цими днями в нашому місті є знаменитий цирк, а в ньому виступає на сцені славний клоун, який вміє розвеселити навіть найбільш зневірену і пригноблену людину. Зайди до нього, а він з певністю розрадить тебе». Та яким великим було здивування доктора, коли той чоловік промовив: «Докторе, я є той клоун. Я на сцені всіх розвеселяю, але в моїй душі пустка. Я дуже нещасний».

Звідки ж походить ця пустка дорогі, через яку людина відчуває себе нещасною? Відповідь допоможе нам дати сьогоднішня притча з Євангелії. Чуємо історію про одну родину, де в батька було два сина, які мали все для життя. Але чуємо далі, що для молодшого цього було замало, він хотів більшого. Знову повторюється історія перших людей, мали все, але їм цього було мало, вони схотіли стати такими, як Бог. І так, як в притчі батько шанує вибір свого сина, так і в нашому житті Бог шанує наш вибір, яким би він не був. Бог все зробить для того, щоб ми все ж таки послухали його, але ніколи не примусить нас до цього.

І що чуємо далі? Син не хотів слухати батька. Якби той не старався його переконати, щоб той залишився, але він не схотів. Син йде у світ і розтринькує все майно, яке батько дав йому, як його частку. І коли вже не мав нічого, був змушений важко працювати у якогось пана, що було дуже принизливим для єврея, адже Бог їх визволив з рабства і вони мали служити тільки Єдиному Господу. І навіть ще гірше, він був змушений пасти свині – тварин, які для євреї були нечистими і право забороняло їх їсти, а навіть торкатися.

Дорогі брати і сестри! Ось до такого стану нас доводить гріх. Коли ми відходимо від Бога, коли шукаємо чогось більшого ніж те, що дає нам Господь, ми дуже швидко розчаруємось у цьому всьому і навіть в самому собі. Відходячи від Бога ми стаємо рабами гріха, рабами диявола і починаємо працювати на нього. Гріх, який робимо, з часом стає для нас огидою, як ті свині для євреїв. Здається шукав щастя, шукав втіхи, а замість того став найнещаснішою людиною на світі. Не раз падаємо в розпач і здається, що виходу з такої ситуації немає.

Так ось любі брати і сестри, це брехня, що не має виходу, вихід є завжди. Цю брехню нам весь час повторює диявол, кажучи, що ти невдаха і все в твоєму житті втрачено. Це не правда дорогі, вихід завжди є. Хтось з великих людей сказав, що виходу немає лише той, хто помер. І прикладом того, що вихід є, що Бог готовий нам все пробачити, є сьогоднішня Євангелія, яку одні називають притчу про блудного сина, а інші притчу про милосердного батька.

Після II світової війни багато нацистів засуджено за їхні провини на кару смерті міжнародним судом в Нюрнберзі. Між ними був генерал Освальд Больд, якого страчено 6 червня 1951 р. Та ще раніше 12 лютого 1950 р. у в’язниці він навертається до католицької Церкви і гине, цілковито підкорившись Божій волі. Він написав книжечку про своє навернення, в якій прославляє Божу любов, доброту й милосердя. При кінці його спогадів читаємо: «Якою довгою дорогою Бог мене вів, перш ніж відчинив мені батьківський дім. Він показав мені цілий світ: його яскравий блиск, його обманливу гру і його шум, що отуманює. Він вселив на мене ціле життя: огорнення, упокорення, терпіння на душі і тілі, земний суд і шибеницю. Скільки разів у бурхливих літах мого життя Він стукав до мого серця. Та це ніжне стукання губилося у голосному гаморі світу. Щойно в тихій самоті в̓язничної кімнати почуло моє серце голос Дивного Бога».

Здавалося би, що для такого грішника немає прощення. Є любі. Для кожного є прощення, аби лише я сказав ті слова, які сказав син із притчі: «Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином». Як тільки я визнаю свої гріхи, Бог одразу мені їх пробачить. Чому фарисеї не могли всього цього зрозуміти? Бо вони уважали себе за праведних, які не потребують навернення. Їх можна порівняти до того старшого сина, який засудив свого брата, вважаючи себе праведнішим за нього.

Дорогі брати і сестри, в цій притчі, кожен з нас може віднайти себе, бо кожен з нас є тим блудним сином. Ця притча вчить, що щастя тобі може дати лише Бог, лише виконуючи Його волю, я можу насправді бути щасливим і осягнути спасіння. Цікаво, що диявол спокушаючи, завжди пропонує нам золоті гори, а наслідком цих гір завжди є розпач, пустота та духовна смерть. Натомість Бог ніколи нам не пропонує на цій землі золотих гір. Бог пропонує нам зректися себе самого, взяти хрест свій на себе і йти слідом за ним. Здавалося б не дуже приваблива пропозиція. Але це просто якийсь парадокс, бо хто зробить так, як хоче Бог, обов̓язково буде щасливий. Святі вибрали хрест і Божу волю і вже тішаться щастям у небі. А що вибереш ти – смерть чи життя? Амінь.

Напишіть відгук