Різдво Христове Катехеза св. Йоана Павла II

Марія і народження Ісуса

iStock_000002411404Small

Євангеліст Лука у своєму описі народження Ісуса цитує певні факти, котрі дозволяють краще зрозуміти значення цієї події. Пригадує спочатку про перепис населення, котрий відбувався з наказу Цезаря Августа; з того також приводу Йосиф „з дому і роду Давида” і Марія, його дружина, пішли „до міста Давида, що зветься Вифлеемом” (Лк 2, 4).

Інформуючи про обставини, в яких відбувається подорож і народження, евангелист показує дискомфорт і вбогість, котрі будуть предвіщати деякі основні риси месіянського царства -царства, котре є позбавлене вшанування і влади земної, котре належить до Того, Котрий під час свого прилюдного життя скаже про себе самого: „Син же Чоловічий немає де голови приклонити” (Лк 9, 58)

Розповідь Луки містить особливі риси, на перший погляд не дуже важливі, котрі мають допомогти читачу в глибшому розумінні таємниці народження почуттів Тієї, котра дала світові Божого Сина.

Подія народження, написана в простий спосіб, показує, як Марія активно бере участь в тому, що в Ній виконується: „Вона породила свого Сина Первородного, сповила його та поклала в ясла” (Лк 2, 7). Те, що є участю Марії, є результатом її вибору сповненого готовності до співпраці з Божим задумом; підтвердження цієї готовності дала під час благовіщення, відповідаючи „нехай зі мною станеться по твоєму слову!” (Лк 1, 38). Досвід народження дитини Марія переживає в умовах докучливої вбогості; не може дати Сину Божому навіть того, що зазвичай дають матері своїм новонародженим дітям; змушена є покласти Його „в ясла”, тимчасову колиску, котра не відповідає гідності „Сина Всевишнього”.

Євангеліст пише, що „не було їм місця в заїзді” (Лк 2, 7). Ствердження це, приводячи на думку слова з Прологу Євангелія від св. Йоана: „а свої Його не прийняли” (1, 11), є начебто сповіщенням відкинення, якого Ісус неодноразово досвідчив в своєму земному житті. Слово „для них” вказує, що відкинення це торкається одночасно Матері і Сина; бачимо також, що життя Марії вже тоді було з’єднане з терпіннями її Сина, через що Вона є учасницею відкупительної місії Ісуса.

Відкинутий „своїми”, Ісус є прийнятий пастирями, простими людьми і небагато значущими, котрих Бог однак вибрав на перших адресатів Доброї Новини про народження Спасителя. Послання, з яким звертається до них ангел, є запрошенням до радості: „Я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу” (Лк 2, 10), після чого, щоб їх заспокоїти, додає: „Не бійтеся!”.

Звістка про народження Ісуса є для них – подібно як була для Марії в хвилині благовіщення – великим знаком благовоління Бога щодо людей. Контеплюючи Божого Відкупителя у вбогій віфлеємській стайні можна почути заохочення, щоб з довірою приближитися до Того, котрий є надією людства.

 

Участь Марії в економії Спасіння

 

Спів ангелів: „Слава во вишніх Богу й на землі мир людям його вподобання” (Лк 2, 14) – що також можна перекласти „людям, котрих полюбив” – об’являє пастирям те, що Марія виразила в своєму гімні Магніфікат: народження Ісуса є знаком милосердної любові Бога, котрий у спосіб особливий об’являється людям вбогим та покірним. На заклик ангела пастирі відповідають спонтанно і з ентузіазмом: „Ходім лишень до Вифлеєму та подивімся на ту подію, що Господь об’явив нам” (Лк 2, 15). їхні пошуки не є безплідними, тому що „знайшли Марію, Йосифа й Дитятко” (Лк 2, 16). Це їм власне – як пригадує II Ватиканський Собор, „Матір Божа з великою радістю показує (…) Свого первородного Сина”. Подія ця має рішучий вплив на їхнє життя.

Натуральне прагнення пастирів, щоб після надзвичайної зустрічі з Матір’ю і Сином розповісти, „що їм було об’явлене про цю Дитину” (Лк 26 17), вказує проголошуючим Євангеліє усіх часів на велике значення, а навіть потребу глибокого зв’язку духовного з Марією, якщо хочуть вони краще пізнати Ісуса і проголошувати з радістю Його Добру Новину про спасіння.

На тему тих виняткових подій св. Лука пише, що „Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці” (Лк 2, 19). Під час коли страх пастирів звільняє місце подиву та прославі, Марія дякуючи своїй вірі заховує живі спогади подій пов’язаних з її Сином; поглиблює їх через роздуми в своєму серці в найглибших частинах своєї істоти. У цей спосіб вказує Вона іншій Матері – Церкві, що повинна приділити особливу увагу до дару і завдання контемляції і рефлексії теологічній, щоб прийняти таємницю спасіння, краще її зрозуміти і проголошувати з новим ентузіазмом людям усіх часів. (20.11.1996)

Напишіть відгук