Піст – це час зустрічі з Ісусом Хрестом

У своєму житті часто досвідчуємо слабкості та беззахисності. Тоді нехай наші очі будуть звернені на розіп’ятого Ісуса на хресті, на Його руки і ноги, прибиті до дерева хреста. У безсилі Ісуса є однак Його сила. Нехай Євхаристія — безкровна Жертва Ісуса Христа стане джерелом сили для нашого безсилля.

 

ІСУС НА ХРЕСТІраспятие-иисус-христос-крест-голгофа

 

Перші слова Ісуса на хресті, сказані ще під час розпинання, є проханням простити тим, які так з Ним чинять: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Як. 23, 34). Те, що Господь проповідував у Нагірній проповіді, тут Ісус звершує особисто. Він не має ненависті. Він не кличе до помсти. Він просить про прощення для тих, хто прибиває Його до хреста, й обґрунтовує своє прохання: «Не знають бо, що роблять».

 

Глузування з Ісуса

Три групи людей, що насміхаються з Ісуса, виступають в Євангелії. Перша — ті, що проходять мимо. Вони кричать Господу слова про руйнування храму: «Гей, ти, що храм руйнуєш і в три дні знов його будуєш, — спаси себе з хреста!» (Мк 15, 29-30). Люди, що так насміхаються з Господа, виражають свою зневагу безсилому, дають Йому зайвий раз відчути своє безсилля. Разом з тим, вони хочуть ввести Його у спокусу, як колись диявол: «Спаси себе!» — у значенні: «Застосуй свою владу!» Вони не знають, що саме в цю мить відбувається руйнування храму і що в такий спосіб виникає новий храм.

Вкінці страстей, зі смертю Ісуса, навпіл розривається завіса храму — як розповідають синоптики — згори донизу (пор. Мт 27, 51; Мк 15, 38; Лк 23, 45). Напевно, мається на увазі внутрішня з двох храмових завіс, та завіса, що не дозволяє людям увійти в Святая Святих. Тільки один раз в році первосвященик має право зайти за завісу, ступити перед лицем Найвищого і вимовити Його святе ім’я.

Тепер, у мить Ісусової смерті, завіса роздирається надвоє згори донизу. Таким чином натякається на дві події: з одного боку, те, що час старого храму і його жертв минув; те, що замість символів і ритуалів, які вказували на майбутнє, зараз наступила сама дійсність, розп’ятий Ісус, що примиряє нас усіх з Отцем. Водночас розірвання храмової завіси означає також, що тепер доступ до Бога відкритий. Дотепер Боже лице було прикрите. Лише символічно і то один раз в році первосвященик міг ступити перед Ним. Зараз Бог сам усунув завісу, показався у Розп’ятому як Люблячий аж до смерті. Доступ до Бога є вільний.

Друга група насмішників складається з членів синедріону. Євангелист Матей згадує всі три складові цієї групи: священиків, книжників і старших. Свої глузування вони ґрунтують на Книзі Мудрості, де у другій главі мовиться про праведника, який перешкоджає злому життю інших, який називає себе Сином Божим і якого видадуть на страждання (пор. Мудр 2, 10-20). Використовуючи ці слова знову, тепер члени синедріону говорять про Ісуса, про Розп’ятого: «Адже Він цар Ізраїля: нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в Нього. Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить Його нині, якщо Його любить. Сам бо казав: Я — Син Божий» (Мт 27, 42-43; пор. Мудр 2, 18). Не помічаючи того, насмішники визнають, що Ісус є дійсно тим, про кого говорить Книга Мудрості. Саме у ситуації зовнішньої безпорадності Він виявляється справжнім Сином Божим.

Ми можемо вважати, що автор Книги Мудрості, мабуть, відомий інтелектуальний експеримент Платона з його твору про державу, де він розвиває ідею, як же це ведеться абсолютному праведнику в цьому світі, та доходить висновку, що той буде розп’ятий. Книга Мудрості, можливо, прийняла цю думку філософа до Старого Завіту, і достосувала прямо щодо Ісуса. Саме в глузуванні підтверджується таїнство Ісуса Христа. Як Ісус не дав себе спонукати дияволом кинутися з наріжника храму (пор. Мт 4, 5-7; Лк 4, 9-13), то так тепер не поступається цій спокусі. Він знає: Бог сам Його спасе — але інакше, ніж ці люди тут собі уявляють. Воскресіння буде моментом, в якому Бог візьме Ісуса зі смерті та об’явить Його як Сина.

 

Третя група насмішників — це розіп’яті з Ісусом, яких Матей і Марко характеризують словом “розбійники”, котрим Йоан характеризує Варавву (пор. Мт 27, 38; Мк 15, 27; Ин 18, 40). Очевидно, вони борці руху опору, котрих римляни, інкримінуючи їм злочин, просто назвали «розбійниками». їх розпинають разом з Ісусом, бо їх визнали винними в однаковому злочині — в опорі римській владі.

В Ісуса, проте, взагалі інша провина, ніж в обидвох, які, може, брали участь з Вараввою у повстанні. Пилат точно знає, що Ісус такого не вчиняв і тому для напису на хресті по-особливому визначає «злочин» Ісуса: «Ісус Назарянин Цар Юдейський» (Ин 19, 19). Ісус уникав титулів «Месія» чи «Цар», або ж відразу пов’язував їх зі своїми стражданнями (пор. Мк 8, 27-31), щоб запобігти неправильним тлумаченням. Тепер титул «Цар» може проявитися публічно. Трьома великими мовами того часу Ісуса прилюдно проголошено Царем.

Зрозуміло, що члени синедріону противляться цьому титулу, яким Пилат, безсумнівно, бажає виразити і свій цинізм проти юдейських князів і хоч із запізненням помститися їм. Такий напис, рівносильний проголошенню царем, тепер є перед світовою історією. Ісус «вивищений». Хрест — це Його трон, з якого Він притягує до себе світ. З цього місця найбільшого дару себе самого, з цього місця воістину Божої любові, Він володарює так як справжній цар, і того не змогли збагнути ані Пилат, ані члени синедріону.

Не обидва розіп’яті з Ісусом підтримують глузування. Один з них усвідомлює таїнство Ісуса. Він знає і бачить, що «злочин» Ісуса зовсім інший; Ісус є людиною, у якій відсутнє насилля. Він бачить, що цей Чоловік, з ним розп’ятий, дійсно від Бога, є Син Божий. Він просить Його: «Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство!» (Лк 23, 42). Як цей добрий розбійник достеменно уявляв собі прихід Ісуса у своє Царство і як випросив собі згадку в Ісуса — ми не знаємо. Але, очевидно, саме на хресті він збагнув, що цей безсилий є правдивим царем — на Якого чекає Ізраїль і на боці якого він тепер хоче перебувати не тільки на хресті, але й у славі.

Відповідь Ісуса перевершує прохання. Замість невизначеного майбутнього настає Його «сьогодні»: «Сьогодні будеш зо Мною в Раї» (Лк 23, 43). І ці слова таїнственні, проте одно виявляють напевно: Ісус знав, що Він відразу увійде у спільність з Отцем — що міг обіцяти «рай» вже «сьогодні». Він знав, що знову введе людину в рай, з якого її вигнали: у цю спільність з Богом, у якій є справжнє спасіння людини.

Так в історії християнської набожності справедливий розбійник став образом надії — втішаючою певністю, що Боже милосердя може торкнутися нас і в останню мить; більше того, певність, що після невдалого життя прохання про Його доброту не зроблене намарно. Ось, наприклад, можеш і Ти молиться так: «Ти простив розбійникові, також мені ти дарував надію».

 

(Йосиф Рацінгер Бенедикт XVI, Ісус із Назарету, ч. II, стор. 199-204)

 

Напишіть відгук